Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 67 —

ка висохла. І не розказати, з яким чувством надягав я знов на себе чисте білє, але ураз і сумні думки напливати стали до голови: була се у мене одинока сорочка, — що дїяти-му, коли отся послїдня підре ся цїлковито? Та покищо годї було над сим довго розважати і я бігцем поспішив на вишиб суші, де бачив безлїч устриць, причіплених до скель. Втїшно кинув ся на них, а отвираючи одну за другою ножем, проковтував майже не переводячи духа. Сей ніби мясний пир скріпив мої сили, і я неначе на сьвіт народив ся.

Робінзон Крузо (1919). Стр. 67.jpg
Робінзон збирає черепашки на морськім побережу.

Узбирав я в торбу припас тих з’їдомих мякунів, відтак припочав ще часочок і пустив ся в дальшу дорогу. В лїсї мав я зі своїм парасолем чимало грижі, бо раз у раз зачіпав о дерева. Знечевя прегарні пахощі розлили ся воздухом по лїсї — нї то яблока,, нї грушки, нї полуниці. Гляджу довкола, нїчого не бачу, хоч сила цьвіток росте усюда, та даром притикаю ніс, жадна не видає отсеї душистої вонї. Нараз споміж листя майнув переді мною якийсь золотавий предмет. Продираю ся крізь гущу і бачу кільчасту ростину, нїби мяжень — а на ній великий золотаво - жовтий овоч, гей би з шишок зложений. Від него то несло тоту