— Не так се легко знать стріляти з лука, як хто думає — міркував я собі — либонь і тої штуки треба вчити ся.
Нічого робити! взяв ся я до науки і цїлими днями вправляв в стріляню, щоби побороти первістну непроворність. В три днї з’умів вже влучити пень, а по тижневи трапляв на пятьдесять кроків мету не більше долоні.
Першою жертвою моєї стрілецкої вмілости впала папуґа, котрій пострілив я крило. Жила ще коли єї підносив з землї. Зразу хотїв я птаха добити, та винявши стрілу з рани, побачив що іно крило прошибнене. А птах так жалко глядїв мені в очи, що не мав я серця у друге єго стріляти. Осмотрив зранене крило, обложив вохким мохом і до тижня птах подужав. За той час привязав ся до мене і не опускав печери. А я радїв, що маю хоч такого товариша в самотї. Тай ще задумав вивчити папугу говорити, щоби тим чином полюбуватись бодай подобою людскої бесїди. Хто живе заєдно поміж людьми, чує день-у-день їх голос, той не в силї поняти, кільки щастя приносили менї такі на вид дрібницї.
Тепер прийшло ся брати до сїтий, хоч з роду не бачив я ще, як їх рибалки виплітають. Наконець придумав увязати до двох простих довгих гиляк кінцї шнурків, а другими вільними кінцями вязати зі собою. Робота вдавала ся несогірше, та ось небавом нестало менї мотузя, а зладити нове не мав часу.
Як се? — спитає може хто зачудований — а що-ж мав ти другого до роботи, пане Робінзоне? — О! роботи було поверх голови. Надходила зима, мусїв отже заздалегідь припасти поживи, заки дощі пічнуть лити цїлими днями. Тим то порішив я відложити докінчене неводу на весну, а поки-що за гарної ще погоди вибрати ся на лови.
Уоружений в лук і стріли, з парасолем, списою і торбою пізанґів на плечах рушив я в лїси, в надїї убити заяця а може і серну, наколи іно ті зьвірята живуть на острові. Ледви поступив кількасот кроків, коли се зза корча стрибнув птах величини індика. Митю відкидую парасоль, випускаю стрілу, та місто птаха поцілив пень дерева, за котрим він заховав ся.
Розсерджений неудачею, лишаю парасоль в гущавинї, а сам з напненим луком посуваю ся крадьком поза дерева, щоби підійти добичу. Нараз таки перед собою бачу: дрожить листє Сс зайчик, присївши на задних лапках, обгризав собі спокійнїсень-
