Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 75 —

теплом.[1] І не розповісти, кільки я за той час витерпів. Нераз голодував довгими днями, бо не міг ізза слоти вийти за поживою. Зима доскулювала менї до живого, а хоч морозів тут не було, сира вохкість проймала кости, і я дзвонив зубами мов у пропасници, тремтячи від немилої холодежі. Невеселі думки, туга і розпука знов стали огортати мою душу.

Ах! який ти ледащо, Робінзоне! закликав я раз, глипнувши принагідно на купу скір, що лежали в кутї печери. Маєш такі припаси скіри і не зладиш собі з них одягу? Місто фудолити ся і вирікати на судьбу, возьми ся краще до кравцьованя.

Справдї, крайний вже був час подумати про одяг. Дрелїховий кабат тримав ся ще несогірше, але сорочка задля довгого ношеня, хоч дуже обережно перепирана, подабала на решето, з панчіх остали іно холявки — про остале вже і не згадувати.





Глава XVII.
Москити. Виправляю скіри і беру ся за кравцьованє. Розпука. Розважаю своє положенє. Ґренляндскі нитки. Новий одяг.

Ще ж иньша обставина спонукувала мене до скорого зладнаня нової одежі. Саме з початком дощевої пори появили ся цїлі громади москитів[2]. Ранїйше не бачив я їх зовсїм, хиба в лїсї, де нераз нападали на мене в моклавих сторонах і шпигали немилосерно. Тепер, коли луг, примежний моїй печері, перемінив ся в одно болотє, навкучливі сї комахи внадили ся на добре і гризли залюбки моє тїло немов-то найкрасші свої ласощі.

У день давав я собі з ними ще якось раду, зате в ночи годї було видержати: шпигали по цїлім тїлї, влїтали до губи так, що мусів нераз обкладати ся цїлий сьвіжою землею, щоби біль трохи усмирити. Коли-б був у мене огонь, то димом викурив би ту кровожадну комашню. В ночи залазив я під верству кокосового


  1. В теплих краях все так буває. Від половини лютого до половини цьвітня падають дощі — до половини серпня сухо і дуже пече — до половини жовтня знову дощ, до половини лютого знову посуха.
  2. Москити або кумляки зовуть ся в горячих краях всїлякі роди насїкомцїв, котрі колять дуже болючо, як наші комарі.