ти-б менї острих рибячих кісток? Море викидало на берег рибу, она здихала і зігнивала, а кістки оставали. Стрібував я в одній гарній кістцї провертіти кремінцем дїрку і вжити місто голки до шитя. Але проверчувана кістка ломала ся борзо. — Зажурений не знав вже я, як радити, коли се згадав кільцї мяжня сильні, тверді і острі, чого наглядним доказом була моя стара, поздирана на них ноша.
В кущах було їх доволі, і небавом мав я цїлий жмуток. Неставало іно ниток. Найкраще буде спороти панчоху, подумав — і мерщій забрав ся до сего, радіючи мов яким скарбом малим клубочком сїрої бавовни. І в голову не клав як коротка моя радість.
Вістря з файки вжив я місто шила до робленя дїрок в скірі, відтак, привязавши нитку до грубшого кінця голки, переволікав єї крізь отворцї. Та вже за третьою стїбкою нитка увірвала ся — звязав в друге, опять те саме. Либонь панчоха довго вже ношена стрюхла, і нитки послабіли, а я даром іно позбув ся холявки.
Цїла робота нї нащо, без ниток чей-же шити не будеш. Пригноблений невдачею, кинув я усе, і, присівши в кутї, став роздумувати над своїм невідрадним положенєм. Кільки то лиха зазнав я досїля на сему непривітному острові — день-у-день нова жура, а нїякої потїхи, нїякої хочби надїї кінця.
Кораблі европейскі не мають за чим в сї сторони пускати ся, хиба буря зажене їх тутечки, щоби розбити о скалисті береги. О моя-ж ти доле щербата! чи є на цїлому божому сьвітї другий такий безталанний як я? Га, може й є, хто там знає. А ось розважмо тепер по правді, кільки лиха, а кільки добра довелось мені тутки за ввесь час зажити:
Живу на пустім, глухім острові без надїї визволу.
В далинї від людий самітний і безпомічний заточник пожираний тугою, найменьшу річ мушу з несказаним трудом добувати.
Полишений усїх вигод, не маю чим хребта прикрити, не маю огню, без котрого важко обходити ся людинї.
Працюю так гірко для придбаня найперших средств житє-