Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 84 —

гонь і ллє лява, себто розтоплена сїрка, салїтра та другі земні мінерали. Викидують їх на верх підземні пари, наколи розширять ся і найдуть собі щілину до виходу. Гори такі звуть вульканами. Мав їх тепер перед собою.

Як живу, не бачив я ше трясеня землї, нї вибуху вулькану. За першим рокотом почало менї в голові мішатись, за другим припав до пня величезного дерева і кликав в божевільнім остраху: Боже мій! Боже! змилуй ся наді мною!

На часинку землетрясенє затихло, лява перестала витїкати, гудїнє змовкло, та я все ще не зважив ся повертати домів. Присївши під деревом ломив руки в розпуцї. Подїя проняла мене до живого. Так не можу вже я тепер нї хвилини бути безпечним і певним житя: одно таке землетрясенє, один вибух вулькану, і вся моя праця, моє житло і я сам спічнемо під горою каміня.

Тимчасом воздух ставав чим раз душнїйший, чорні хмари затягнули увесь небосклін. Зняв ся вітер, і в пів години заревіла шалена хуртовина. Море клекотїло неначе кипень, спінена площа бовванїла гребенястими филями, водні гори вдаряли скажено о береги, вириваючи дерева з корінєм. По двох годинах сердитого вітру прорвали ся хмари, хлинув дощ. Не дощ, а цїлі струї води летїли в низ одним шипучим потоком.

Мокрий як хлющ сидів я на моклавій земли. Трясеня не поновляли ся більше, і я порішив вертати в печеру, бо серед такої зливи годї було на дворі оставати. Бредучи по пояс, перейшов я увесь луг під водою. Провалені скелї загатили потік, котрий став причиною повени.

З несказаним трудом дібрав ся я якось напомацки до печери. Дрожав зі страху, чи нове трясенє не погребе мене під розвалинами, та бо знов і під голим небом нїяк було довше сидїти. Найшовши на борзї сухий кут, прикучнув я тямки і задрімав.

Дощ цїдив від рана — а коли зважив ся я виглянути з печери, увесь аж похолов: більша часть моїх теремів лежала привалена і засипана ломами каміня. Як-би се стало ся в ночи, не жити би менї вже нинї. Мій ратунок був справдї чудовий, бо саме пивниця і місце над постелию були привалені. Відтак побіг я подивити ся на вульканїчну гору. Огня вже не було, тільки лява текла ще, заскорузлюючи ся поволи зверха. І я трохи очуняв зі страху.

Опівднї прояснило ся, води сплили до моря. Треба було брати ся до очищеня печери. Важка се була робота, бо не мав я нї та-