чок, нї візка на вивіз землї, лишень нужденну мотику з мушлї. Та се мене нї раз не лякало — працював цїлу днину без уговку, щоби усунути землю знад пивницї і дібрати ся до своїх припасів.
Занятий роботою, і не подумав я за ввесь час про поживу, тепер аж під вечер взяв ся до їди. Але якось нїчо не йшло в смак, пив тільки цїлїський день, а спраги не в силї був вгасити. Раз-у-раз прошибала мене дрож, то знов кров горячим приливом вдаряла до голови.
Чи се з утоми, чи в наслїдок пережитих подій почув я тепер в усїм тїлї дивну неміч і охлялість у членах. Не в силї дальше працювати, положив ся ще за дня на ліжко з сухого моху, а зверха прикрив ковдрою з заячих скірок, котру іно-що ушив недавним часом. При постели приладив дві великі мушлї з водою, щоби в ночи не бігати до жерела.
Що-йно сон стулив мої вії, коли се прошибло мною незвичайне зимно. Спершу думав, що знов вода підійшла під постїль, але погідне небо і ярко сияючий місяць перечили моїм здогадам. В цілім тїлї почув я так сильну дрож, що дзвонив зубами гей-би серед найдужших морозів. Даром накривав ся поверх голови, нічого не помагало — стужа морозила кров і кости.
Так страждав я до рана — у той час зимно мене покинуло, та знов горячка палити стала усї члени. Стягнув нагортку і одїж і ще не спроможен був видержати огня, що так неначе і горів в серединї. Спраги не міг угасити, а голова трохи не тріскала з болю. Наконець знеможений болем, попав я в кріпкий сон.
Коли прокинув ся, сонце вже стояло з полудня — стужа, горячка і біль голови проминули, зате почував я таку загальну неміч, що і пальцем не в силї був ворохнути. Стрібував я злїзти з постели, але ноги захитали ся піді мною і нї кроку з місця. Про дальшу роботу в печері не було що й думати. Острах обгорнув мою душу і мучив єї несказано: що стане ся, наколи справдї занедужаю? хто обійде мене, подасть води, зварить страви?
