Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/85

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 86 —

Під вечер почув ся я здоровійшим і захотїв навіть їсти. — Се либонь хвилева іно недуга, закликав, радїючи — на страху і стане! Та моя втїха не трівала довго. На другий день був я вправдї ще кріпкійшим і забрав ся до роботи, але в ночи знов повернули давнїйші прояви слабости. Раз зимна дрож стрясала тілом, то знов горячка палила огнем. Сим разом не приладив я собі на ніч води і трохи не згинув зі спраги. Намагав ся встати, щоби поповзнути до жерела, та сил не найшло ся. Розпука здавила мою душу, а шалений біль голови доводив до божевільства.

В сїм несказанім стражданю станув менї родинний дім перед очима. Згадав я, як бувало сердешна, люба мама обходила мене у найлекшій недузї, як трівожна сидїла при моїм ліжочку, як живо сповняла усї мої бажаня. Навіть батько, звичайно строгий, добрійшав у час моєї слабости і радїв моїм подужанєм. А тепер ось нема при мені нікого, може се вже і кінчина наближає ся, може вже їх нїколи, нїколи не побачу.

І гадка про смерть усе частїйше налїтала на мене, хоч старав ся єї відогнати. Стан мій був безвідрадний: кров кипіла в жилах віддих ставав тяжшим і коротшим.

У ту страшну хвилю вперше згадав я щиро на Бога — згадав слова молитви, які колись ненька проводила дитинї, але розпука не давала молити ся. Страх перед смертию так заволодїв мною, що не спроможен був я єго побороти, а се ще дужше мене мучило.

І умер би може з самої вже трівоги, коли-б не сон, що вколисав утомлене тїло у глубокий нестям.

Другої днини був я знов здоровійший, але і знеможений більше чим передше. Три днї не їв нїчого. Коли-б так тарілка росолу! Та бідному заточникови, котрий доси живив ся іно сирими овочами, не можна було про се і мріти.

Гриз я тільки овочі бананів, висисаючи холодячий сок, а відкидуючи мясівку. Відтак прийшло на думку, чи не дістав пропасницї, і се мене ще дуже пригнобило. Чув я нераз, як та слабість убиває Европейцїв на побережах Ґвінеї, ледви десятий вратує житє. Мене тодї підчас першої моєї подорожи лишень зміна підсоня і поворот до Анґлїї спасли від смерти.

Але нинї не втекти менї від тої убійчої хороби, полишений