вай мене у день трівоги, а спасу тебе і почитати-меш імя моє во віки.
Звільна, дуже звільна вертали менї сили так, що доперва по двох тижнях спроможен був я взяти ся до прочищуваня печери — але робота се була тяжка і томляча, тим то лиш коротко холодним ранком і вечером міг я працювати.
В наслїдок трясеня землї відорвала ся часть стїни і скелї, печера через те побільшала, а шпара — куди вода заходила — зовсїм щезла. Дах навіть, котрий я був зробив, поглотила земля, що і сліду з него не стало.[1] Зваживши все те, побачив я, що оставати дальше в печері небезпечно. Коли-б був в нїй підчас трясеня, не втекти менї з житєм. Приходило ся отже будувати собі деинде хату. Але по часови, коли роздумав я, як догідною була для мене дотеперішня оселя і як гарно захищала від дощів — коли згадав відтак, як важко брати ся менї без нїяких знадобів до будови нового дому, порішив полишити ся такой в печері. Гадку переселеня був би я може і звершив перед чудовими снами, але нинї здав усе на Бога, певний що без Єго сьвятої волі і волос з голови менї не спаде.
Натомість задумував я виставити стайню для своїх кіз, бо разом з ними жити дальше в печері було ніяково.
В тій цїли вибрав ся я ранком у ліс, глядячи за галузєм, пригожим на будову. Як звичайно взяв зі собою лук і стріли, а натрапивши на якогось птаха, пустив ся за ним на незнану долину. Посеред неї росли високі на кільканайцять метрів деревця рівні і стрункі, а коли до них я підійшов, пізнав, що се бамбусна трость. Вид єї врадував мене чимало, бо мав я ось материял на будову
- ↑ Трясеня землї сильно змінюють вид околицї: де була рівнина, повстають гори і навпаки. Так приміром в Мехіку підчас трясеня в 1756 р. підніс ся на гладкім просторі з нїдр землї вулькан Хоруліо (Jorullo) 507 м. високий. В полудневій знову Італїї порозпукали ся челюсти величезні, в котрі запали цїлі села і охрестности.
