В лїсї запустив ся я в ту сторону, де бачив у перше кози. Минувши часть гущавини, вийшов на рівнину, за котрою сторчали скалисті узгіря; туди навернув я, але хоч ждав уже кілька годин, нї одна коза не показувала ся. Коли-б мав я пса, усе пішло би красше, а так самому тра було за ними стежити.
Утомлений довгим ходом і безуспішним шуканєм, присїв я в тїни скелї випочати. По часови бачу дві кози на шпилю противного обриву. Бояв ся вийти, щоби мене не побачили, тому почав їх надити блеянєм. Кози почули мій голос, стали роззирати ся, а наконець стрибнули зі скелї. Притаївшись серед корчів, блеяв дальше. І справдї не ошибнув ся, кози, поблеюючи, бігли до мене, а коли одна з них наближила ся на 30 кроків, пустив я в неї стрілу. Дві другі несьвідомі, що стало ся з їх товаришкою, стали єї обнюхувати а згодом відбігли.
Забрав я добичу і спішив домів. По дорозі завернув ще на морский беріг наловити устриць. Коли ішов балкою, що вела до води, побачив я нараз щось лискучого. Наклонюю ся, відриваю сьвітячий камінь і пізнаю... сіль. Відкритє найбогатшої копальнї золота не врадувало би мене либонь так, як вид отсеї приправи, без котрої стільки часу мусїв обходити ся. Спершу не вмів я собі витолкувати, відкуди она тутечки взяла ся — та згодом стало усе ясно. Іменно запримітив я вже давнїйше, що під нів і повню місяця приплив моря заходив глубше, чим звичайно, на берег острова. В сїм місци було безлїч заглубин і ям, в котрих по відпливі трохи морскої води полишало ся. Та летивіла відтак до сонця, а сіль осаджувала ся з неї в хрусталях на сподї.
Відлупав я кусок соли, а затямивши місце, де находила ся, вертав з подвійною добичею. І знов почув у душі безмежну вдячність до Всемогучого за те нове добро.
Станувши дома побіг я сейчас до огнища; полумя вже було потухло, але жару остало ще стільки, що сейчас роздув огонь. На вечеру спік козини, котра — приправлена солию — смакувала мені прегарно.
Тепер, коли мав мясо і сіль, міг я зварити собі росолу; —
Робінзон Крузо 4.
