другій разъ сильнѣйше стало проколюватись дуже острый характеръ. Однакожь такъ якъ у Нѣмцѣвъ „тіи воды, котриˆ за далеко воˆдъ рѣки розтекли ся поˆдъ часъ повени пратописнои уже сплынули и потали“, такъ и у насъ правописи вводячиˆ радикальниˆ змѣны, якъ правопись „Русалки Днѣстровои“, а на Украинѣ правопись М.Гаццука и тымъ подоˆбниˆ минули ся не найшовши послѣдователѣвъ. Нѣмцѣ розбираютъ нынѣ дѣло правописи нѣмецкои уже зъ объєктивнымъ холодомъ и здає ся доˆйдутъ тою дорогою до ожиданои цѣли. И у насъ вже що разъ боˆльше людей задивляючихъ ся на пытанье правописне зъ объєктивного становища, окомъ зрѣлого мужа. Крайностіиˆ въ правописи уже и такъ теперь у насъ не ма. Суть лише двѣ групы правописниˆ, одна исторична, опираюча ся головно на давноˆмъ писанью слоˆвъ, друга же звукова, опираюча ся головно на теперѣшноˆмъ выговорѣ. Розходитъ ся о тоє, найти тоє щастливе medium въ правописи, котре бы вдовольнило приклонникоˆвъ однои и другои групы. Якъ звѣстно въ Европѣ що до правописи принято тіи два начала: историчне и фонетичне; окроˆмъ того може бути еще правопись еклектична, т. є. исторично-фонетична. Не тутъ мѣстце розбирати, котра правопись лучша; кожда правопись загально принята може оддати добриˆ услуги. Хоть пишучій сиˆ строки думає, що найлучшою правописью, або точнѣйше правописью, оба обозы правописниˆ соєдиняючою, могла бы бути правопись еклектична, т. є. етимологично-фонетична, то предсѣнь далекій воˆнъ одъ того, щобы хотѣвъ або моˆгъ самъ воˆдъ себе въ справѣ правописи рѣшати. Однакожь щитає тоє святымъ обовязкомъ высказати, що вже часъ намъ приняти ся за дѣло въ управильненью правописи; часъ въ справѣ правописноˆй оказати зоркій умъ и розсудну розвагу мужа, а не пустотливость дитячу; часъ кинувши всѣ сварки азбучниˆ мати головну цѣль на оцѣ: просвѣщеньє народне и поˆднесеньє нашого народного языка; часъ поˆзнати, що мы всѣ однои Матери дѣти и що кождый Русинъ цѣнячій своˆй народный языкъ, гоˆднымъ сыномъ тои же Матери, безъ взгляду на тоє, чи воˆнъ пише „Бігъ“ чи „Богъ“.
Уважаючи, що жаденъ авторитетъ не єсть такъ могучимъ, щобы єго слово стало для всѣхъ закономъ, не припускаємъ, щобы, якъ то кажутъ однымъ махомъ всѣ Русины одну правопись до-разу приняли. Однакожь не належитъ зовсѣмъ безчинно приглядатись справѣ правописноˆй. Що одному чоловѣкови зовсѣмъ не можливимъ, може удати ся споˆльнымъ заходомъ многихъ. Тому до дѣла! Львоˆвъ повиненъ привоˆдъ дати. Личность знана й почитана скличе соборъ галицкорускихъ ученыхъ и литератоˆвъ, котриˆ маютъ уладити нашу правопись. Постановленья того собору довжниˆ обвѣстити ся рускими газетами, а заразомъ у школьныхъ властей треба починити одвѣтниˆ кроки, щобы тую правопись заведено всюды въ школахъ низшихъ и середныхъ. Школа маюча такъ сильный вплывъ на выхованьє поколѣній, зробитъ и тутъ свое дѣло, хоть и поволи, але за тоє певнымъ ходомъ и — дай то Боже милый! — устане вже тая нерозумна драка правописна, що терзає нашиˆ силы. Думаємо, що всѣ на тоє згодятъ ся зъ радостью, щобы соборъ ученыхъ и литератоˆвъ маючихъ обрадовати надъ управильненьємъ рускои правописи зволивъ скликати професоръ рускои литератури въ университетѣ львоˆвскоˆмъ Дръ. Омелянъ Огоновскій, мужь науковый и загально почитаный.
И. В.
Бѣлки маютъ два разы до року молодиˆ. Самиця мече первымъ разомъ вже вчасно зъ весны въ найкрасшоˆмъ и найтеплѣйшоˆмъ гнѣздѣ 3–7 молодятъ, котриˆ родятъ ся слѣпиˆ а доперва по 9 дняхъ прозира
