Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Вам, Смок, ще не вийшов місяць, але ось маєте гроші сповна. Бувайте!..

— А як з умовою? — запитав Кіт. — Ви ж знаєте, що тут голод. Людина не може дістати роботи навіть у копальнях; коли не має власних харчів. Ви умовилися…

— Я не знаю жадних умов, — урвав його Спреґ. — Чи не так, Стайне? Ми умовилися на щомісячну платню. Ось вам гроші. Розпишіться, що одержали.

Кіт стиснув кулаки, і кров йому кинулась до обличчя. Обидва відскочили від нього. Ще ніколи з ним не трапилося, щоб він, розсердившись, когось ударив; він почував у собі досить сил, щоб стерти на порох цього Спреґа, і тому саме не зважився руки піднести.

Шорті, побачивши його хвилювання, вставив своє слово.

— Слухайте, Смок. Я не хочу мандрувати далі з таким барахлом, як оце  Саме тут я хочу одкараскатись від них. Ми з вами будемо триматися разом. Розумієте? Тепер беріть ваші ковдри та чимчикуйте до Елькорна. Чекайте там на мене. Я порахуюся, заберу, що мені належить та віддам, що належить їм. Я на воді не вояка, але тепер, почуваючи під ногами твердий ґрунт, я хочу зняти куряву.

Через пів години Шорті з'явився до Елькорна. Глянувши на його закривавлені руки та на щоку з обдертою шкірою, зразу було видно, що він віддав Стайнові та Спреґові те, що їм належало.

— Якби ви оце могли глянути, що робиться в їхній хаті, — оповідав він, — коли вони стояли біля шинквасу. — Там такий рейвах! Вони, б'юсь об заклад, за тиждень не висунуть носа на вулицю. А оце все, що належить вам та мені. Харчі коштують півтора доляри фунт, і кажуть, що на посаду приймають тільки на своїх харчах. Оленина продається по два доляри за фунт, але її немає. Ми заробили досить грошей, щоб мати на місяць харчів та набоїв. Ми рушимо на Клондайк, у глиб країни. Як нема оленів, то будемо жити з індіянами. Але якщо за шість тижнів ми не здобудемо п'ять тисяч фунтів м'яса, то я… я ладен повернутися та повинитися перед нашими господарями. По руках?

Вони міцно стиснули один одному руку, але тут Кіт нерішуче сказав:

— Я нічого не тямлю, що до полювання.

Шорті підняв свою шклянку.

— Але ви любите ведмедину, і я навчу вас.