Перейти до вмісту

Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Оце так. Ми проживемо, поки піде річка. А знаєте, Смок, у нас добрячі собаки. Скупувач собак пропонував мені по двісті за кожну з них. Я сказав йому, хай не моститься. Вони були б ще кращими, якби мали досить м'яса. Але ж м'ясо дорожче від зернової їжі, що фунт її коштує два з половиною доляри. Ходімо, вип'ємо  Треба покропити ці вісімнадцять фунтів солодкого.

Через кілька хвилин, коли вони одважували золотий пісок за віскі, він щось згадав.

— Я зовсім забув за цього чоловіка, що зустрів у Тіволі. Він дістав зіпсованого сала і продає його по півтора доляра за фунт. Ми можемо годувати ним собак та ощадити щоразу по доляру. Бувайте.

— Бувайте, — відповів Смок. — Я теж піду незабаром.

Тільки Шорті залишив своє місце, як, розчинивши подвійні двері, увійшов одягнений у хутра чоловік. Обличчя його засяяло, коди він побачив Смока. Смок пізнав у ньому Брека, чоловіка, що йому він провів човна через пороги Бокс-Каньон та Білий Кінь 

— Я чув, що ви у місті, — швидко промовив Брек по привітанні — Я з пів години шукав вас. Вийдемо на вулицю, я хочу побалакати з вами.

Смок з жалем глянув на червону, розжарену пічку.

— А тут не можна?

— Ні, справа дуже важлива. Ходім на вулицю.

Тільки вони вийшли, Смок зняв рукавицю, запалив сірничка і глянув на термометер, що висів за дверима. Він знов швидко одяг рукавицю, бо мороз аж опік йому руку. Над їхніми головами дугою палало північне сяйво, а з Давсона чути було сумне виття тисячі величезних, схожих на вовків, собак.

— Скільки показує? — запитав Брек.

— Шістдесят під нулем. — Кіт спробував плюнути, і слина замерзла в повітрі. Але термометер падає весь час. Годину назад було всього п'ятдесят два. І не згадуйте, щоб кудись подорожувати.

— За це я й хотів з вами побалакати, — прошепотів Брек, обережно оглядаючись, щоб хто інший не почув. — Ви знаєте Скво-Крік, западиню по той бік Юкону, тридцять миль угору?

— Там нічого робити, — відповів Смок. — Там шукали перед кількома роками.

— Так було з усіма багатими на золото місцями. Слухайте: це скарб. Тільки від восьми до тридцяти футів вглиб. Не буде ні од-