дей, і двоє з них, скинувши рукавиці з правої руки, наставили свої рушниці на нього.
— А ну йди сюди, ти, убивце мерзотний, — наказав один з них, чорнобородий чоловік. Кидай рушницю додолу.
Смок завагався, а потім, кинувши рушницю, пішов.
— Ідіть но, Луї, та заберіть у нього зброю, — сказав чорнобородий чоловік.
Луї, — канадійський француз, — вирішив Смок: так само і четверо інших. Той, до кого зверталися, послухався наказу. При трусі у Смока було знайдено тільки мислівського ножа, якого й одібрали.
— Тепер, чужинче, що ти скажеш на свою оборону, поки я тебе не застрелив, — спитав Чорнобородий.
— Що ви помиляєтеся, якщо думаєте, що я убив цього чоловіка, — відповів Смок.
Один з подорожніх скрикнув. Він натрапив на стежку і знайшов сліди Смока, що той залишив, тікаючи до берега. Чоловік тлумачив те по своєму.
— За що ви убили Джо Кайнеда? — спитала його чорна борода.
— Я сказав вам, що я не… — почав Смок.
— Е, що путнього з цих балачок? Ми застукали вас, убивце ви нікчемний! Нема чого крутити. Ось тут ви залишили слід, коли прислухалися, як він їхав. Ви сховались за деревами та кущами. Вистрілили зблизька. Промахнутись не могли. П'єр, підіть і принесіть рушницю, що він кинув.
— Ви могли б дозволити мені сказати, як усе це трапилось, — зауважив Смок.
— Замовкніть, — загорлав на нього чоловік. — Я думаю, що ваша рушниця розповість нам цю історію.
Всі оглядали рушницю Смока, виймаючи і рахуючи набої, і обдивлялись циліндр дула і магазин.
— Один постріл, — був висновок Чорнобородого.
П'єр, у якого ніздрі тремтіли і роздувались, наче у лані, понюхав затвір.
Стріляно допіру, — сказав він.
Куля влучила йому в спину, — сказав Смок. — Він був обличчям до мене, коли його підстрелено. Ви бачите, що стріляно з другого берега.
