5
Ярослав Врхліцький.
Мов львиця революція світом бігла
Поміж руїни і дими,
Кругом лунали марселєзи співи,
За нею злочини ішли.
І скільки бажань, скільки мрій зродила
У жірондистів гарних снах,
Та з всіх тих снів по собі залишила
Пожарища й кровавий жах.
І неодин витав її в надії
Й любовю щирою зустрів,
Палали радістю серця всі молодії,
Старий учений теж радів,
Зза океану оплески летіли,
В ній бачили людства зорю,
Сотні чарок їй ‹Славу› задзвеніли,
Й богиню вибрану свою
Хотіли вести по всіх землях світу
В добра зі злом останній бій,
Що мав привести рай на всьому світі,
Любов, братерство всім. —
Та марселєзи пісня ще не втихла,
Як рев став з пісні про любов,
Земля, не до любовних сліз привикла,
Знов смокче людську кров.
Мов львиця революція світом бігла,
Кругом лиш згарища самі.
До ратуша прийшов між радних міста
Старий Паріні, знаний всім.
На сильних грудях в нього трикольора,
Дививсь поважно в очі всім,
З блідим обличчям, але в яснім оці
Ще молоді вогні.
З давним огнем, що ним юрбу спянілу
Сатирою він сік,
Коли ганив її пусті забави
І дикі пристрасти сліпі,
З палким огнем, що ним горів він здавна,
Складаючи безсмертний „День”,
Що над його останніми рядками
Хиливсь тепер ще, — все кріпкий
Він сміло станув поміж крикунами.
