Сторінка:Дмитро Антонович. Найновіші росліди староїукраїнської архітектури і значіння її для історії українського мистецтва (1931).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


частини старої будови і відмежувати їх від частин, що повстали в першій половині XVII віку під час відбудови церкви щедротами тодішнього київського митрополити Петра Могили. При опреділенні частин старої будівлі далося точно установити, що ми тут маємо до діла не з церквою X віку, часів кн. Володимира Великого, як думалося перед тим, а з пізнійшою будівлею з XII століття. Від будівлі церковної з X віку, яку з певностию за часів кн. Володимира було виведено, слідів не зберіглося; очевидно, в XII віці церкву було вибудовано заново, можливо на місці старішої з X віку, яка, також можливо, могла бути навіть не мурованою а просто деревляною. При тому удалось констатувати в північно-західній частині церкви, власне в північній частині нартекса (притвора) відгорожений від церкви баптистерій (хрестильню) з трома малими абсидами вирізаними в східній товстій стіні, баптистерій, що разом служив і місцем для похорону (усипальницею). Разом з тим удалося установити, що стіни старої церкви з середини вкрито фресками, яких на жаль не представляється можливим відкрити, бо по тинку верхнього слоя нанесено иньше, також дуже цінне стінне малювання доби Петра Могили. Нарешті зовні церкви удалося одчинити від слоїв верхнього отинковання частини старих мурів, і тепер наочно можна бачити, як мальовничо виглядали мури київських церков XII віку.

Але з скромними засобами, якими міг орудувати Миліїв, розуміється не можна було приступати до основного розсліду св. Софії та иньших важнійших будівель XI — XII віків. До цеї справи удалося приступити тільки після війни і революції. В 1919 році було зложено комісію із фаховців істориків мистецтва, археологів, архитектів, інжинірів, художників, то що, під зверхністю київської Української Академії Наук і приступлено до детального обслідування собору св. Софії. Праці переводилося не без змушених перерв на протязі 1919, 1920 і 1921 років. Слідуюча комісія переводила розсліди над більш менш сучасним (може трохи старшим) собором Спаса у Чернигові в 1923 — 1924 роках і над Успенською церквою Єлецького монастиря у Чернигові-ж в 1924 і додатково в 1926 роках. Нарешті так-би мовити по дорозі було наново розсліджено руїни Старогородської божниці з рештками стінописи на пів дороги між Київом та Черниговом, у Острі.

На превеликий жаль детальні розсліди ціх важнійших памяток українського мистецтва досі, з причини браку відповідних коштів, мимо незвичайної їх ваги для науки, не знайшли повного видання, яке-б відповідало їх значінню під взглядом як науковим так і мистецьким.

Судити про ці розсліди доводиться по рефератах, корот-

4