Старі історичні школи такі:
1) Дуалістично-теократично-середньовічна, що її основоположником був Августин, який дивився на історію людства, як на боротьбу царства божого і дияволового; вона давно вже втратила всяке значіння.
2) Геґельянська. Геґель в історії бачив розвиток ідеї — перехід від первісного натурального стану до духовної свободи в державі; до цього людство, на його погляд, дійшло трьома етапами: а) полон духу (на Сході), б) вияв духу в визнанні своєї свободи (Греція та Рим), в) підвищення своєї власної свободи до ідей загальної свободи (християнсько-германський світ); кожний народ виявляє в своїй історії власну ідею. Ідея виходить сама з себе і перетворюється в свою протилежність. Але з цим абсолютним ідеалізмом була звязана діялектична метода, з якої скористався новітній матеріялізм, замінивши ідеалізм моністичний моністичним матеріялізмом. Історичний процес, за Геґелем, постійно розвивався завдяки внутрішнім суперечкам скоком, переходами в свою протилежність. Це й є знаменита діялектична Геґелева метода, з якої скористалися Фоєрбах, К. Маркс і Енґельс, застосувавши її до матеріялістичної основи[1].
3) Позитивна школа, що її основоположником був Конт. На першому ступені, учив він, був теологічний спосіб думати, на другому — метафізичний або абстрактний, на третьому — позитивний, що орудує точними науковими методами й відшукує явища та закони, якими вони керуються; історико-культурний розвиток визначають закони соціяльної, а не індивідуальної психології, навіть діяльність героїв визначає вплив їхнього оточення. Таким чином Конт намагався підняти історію, як відділ соціології, на ступінь позитивної науки. Ця школа не втратила й нині в цих останніх вимогах сучасного значіння.
4) Гуманістична школа. Основоположником її були Гердер і Лотце. Кожний народ іде своїм шляхом розвитку згідно з умовами свого внутрішнього й зовнішнього стану. Але при всій різноманітності культур і форм життя є одна загальна для всіх риса — це стремління до гуманізму, яке що-раз більше зростає. За зміною форм життя вона не забуває й людину.
Це все ідеалістичні школи.
Всі ці школи характеризуються тим, що двигунами історичного процесу вони виставляли або героїв, або самі ідеї, або ідеї й матеріяльний
- ↑ С. Ю. Семковский — Конспект лекций по историч. материализму, 2 изд., Х., 1923 г. Плеханов — От идеализма к материализму. С. Ю. Семковский — Марксистская хрестоматия 4 изд, Х., 1924 г. стр. 619–633. Плеханов — К вопросу о развитии монист. взгляда на историю. М., 1919 г., стр. 57–96.
