межею річки Спреву (Шпре) і Нотець, жили поморські Славяне, поділяючись на племена: на заході, на території сучасних Меклєнбурґа й Голштинії жили Бодричі; на схід від них, аж до устя Одера жили Лютичі; ще далі на схід, в теперішній Померанії жили Поморяне, нашадками котрих являється тепер маленький кашубський народ.
Ці поморські Славяне перші мусіли витримати натиск ґерманського світу і не встояли в боротьбі з ним. Поділені на дрібні племенні союзи, що вічно ворогували мж собою, вони не спромоглись об'єднатись і протиставити зовнішному напору значну внутрішню силу. Уперто додержуючись своєї поганської віри й традиції (поганський культ у поморських Славян досяг найбільшого розвитку й вироблености зпоміж усіх инших народів), вони ставили завзятий опір німецько-християнському натискові, але підлягли його силі. Вже в XII. ст. Лютичі та Бодричі втратили свою державну самостійність і війшли в склад німецьких держав. За ними пішли Поморяне. Процес понімечення й асиміляції відбувся дуже скоро і в XV. ст. майже закінчився зовсім. B XVIII. ст. в південно-західному кутку за Лабою, в Люпебурзі наче чудом зберегалася подекуди славянська мова, але в XIX. ст. вона зникла. Від Поморян уцілів, як сказано, невеликий кашубський народець.
Між середніми Лабою й Одером, до чеських гір, жили Славяне полабські, або лужицькі Серби, поділяючись на кільки дрібніщих племен: Сербів або Сорбів, Мільчан, Лужичан. Згодом вони підлягли ґерманізації, і залишився од них тільки маленький народець Сербо-Лужичан.
