перебороли в собі славянський елємент, він асимілюється і зникає в Пелопонесі, Фесалії, Епірі і відсовується від моря на північ в Македонії. Тут уже в IX. ст. формуються два головних славянських народа: Болгари й Серби, північно-західня галузь котрих — Хорвати тоді будують свою окрему національну державу.
Славяне західні — Поляки, Чехи, Лужичане, Словаки, а південних Словінці, підлягли впливу світа романо-ґерманського, приймали від його культуру, римо-католицьке христіянство і форми державного життя. З усіх їх найбільш сильну державу збудували Поляки. Але втягнення в свій склад других славянських народів, иншої віри, иншого культурного типу, привів польську державу до упадку в кінці XVII. віку. Відроджена в наші дні волею чужих держав Польща повторює свої старі історичні помилки і тим самим готує собі повторення прежніх небезпек, а може й загибелі, як держави. Чехи досягли були колись певного розцвіту своєї державности й культури в системі держав німецьких, але, впавши жертвою культурної й політичної реакції на поч. XVII. ст., втратили свою державність і були загрожені навіть в самім національнім істнуванні; могуча хвиля національного відродження врятувала чеський народ, вернула йому культурність і державність, а велика світова війна принесла відродження чеської держави, в межах далеко ширших від етноґрафічних; та в цьому криється для молодої держави і певна небезпека. Маленькі народи: Лужичане й Сповінці спромоглись тільки зупинити процес остаточної асиміляції з німецькою стихією й досягти певного ступня національного відродження. Словінці наслідком світової війни війшли в склад спорідненого з ними
