Сторінка:Дмитро Дорошенко. Славянський світ в його минулому й сучасному Т. I (1922).pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

королівства Юго-Славії. Словаки винесли найтяжчий, тисячолітній гніт мадярщини, зберегли свою національність і, здається, готові її боронити і проти асиміляційних заходів братніх Чехів у спільній чехо-словацькій республіці.

Балканські Славяне успішно боролися проти перестарілої Візантійської імперії, але не встояли проти натиску Турків і в кінці XIV. віку втратили свою державну незалежність. В більшій мірі Болгари, в меншій Серби — вони зазнали протягом століттів страшний тягарь турецько-мусульманського утиску, і тільки в XVIII ст., за допомогою Австрії й Росії починається у Сербів процес емансипації від турецької влади, котрий на початку ХІХ. в. приводить до утворення сербського князівства. З повільним упадком Туреччини ростуть надії і кріпне національне відродження сербського племени, котре в своїй північно-західній галузі змушене витримувати також боротьбу з елєментами італійським, німецьким та мадярським. З визволенням Болгар і утворенням в 1878. році болгарського князівства починається сербо-болгарський антаґонізм на ґрунті поділу турецької спадщини. Наслідком цієї боротьби і її відгуків у великій світовій війні, Серби вийшли переможцями: вони об'єднались з цілим сербо-хорватським племям та ще здобули ряд болгарських територій. Болгарія вийшла ослабленою й мусіла поступитись своїми землями на користь Сербів, Румунів та Греків.

Питання про окремішність поодиноких славянських народів в звязку з ріжницями мови, культури й побуту належить до дуже спірних в науці славянознавства. Звичайно за підставу окреміщности певного народу