Сторінка:Дмитро Дорошенко. Славянський світ в його минулому й сучасному Т. I (1922).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вілейський і частини трокського, лідського, віленського, свєнцянського й ошмянського повітів віленської ґуб.; частини авґустовського й сейненського повітів сувалкської ґуб.; борисовський, мінський, ігуменський, бобруйський, новгородський, слуцький і частину пінського, мозирського та річицького повітів мінської губ.; частини пружанського, слонімського, більського, білостокського й цілі повіти гродненський, сокольський, та волковиський гродненської ґубернії.

Одначе серед цієї території є цілий ряд спірних областей, головно північні повіти чернігівської ґуб., котрі з таким самим, як що не більшим правом можна зарахувати до української етноґрафічної території. I проф. Карський пізніше, видаючи 1917. р. карту розселення білоруського народу, дуже зменшує число Білорусів для Чернігівщини. Проф. Карський уважає на підставі примет мови населення повітів білоруське, инші вчені визнають мову тутешнього населення за один з діялєктів мови української, а через те й саму людність вважають за чисто українську. Не менші суперечности і в питанні про населення Південної Мінщини.

Поза своєю етноґрафічною територією Білоруси живуть невеличкими колоніями на Україні: на Херсонщині, Курщині й Харківщині[1]); чимало їх виселилось за останні

  1. Кілька сел в мелитопольському та дніпровському повітах; кілька сел в путивлському., грайворонському, льговському, новооскольському, обояському. рильському і суджанському повітах; в 1862. р. їх нараховувано було в Курщині усього 23.000 душ; на Харківщині живуть Білоруси в повітах ахтирському, богодухівському, ізюмському і в м. Сумах; p. 1864 нараховувано було їх на Харківщині 9967 (див. Карскій, Бѣлоруссы, т. I., ст. 18—19),