десятиліття до Сибіру, Середньої Азії й до Америки. М. Ковалевський каже, ніби в Усурійському краю 5/6 населення складають Білоруси (Карскій, ст. 19).
Етноґрафічна мека заселення білоруського народу іде таким способом[1]): найбільш північний пункт на заході уявляє з себе станція Корсовка петербурсько-варшавської залізниці в люциніському повіті на Вітебщині; звідси межа йде на південний схід до річки Синюхи; тут вона круто повертає на захід, доходить майже до м. Люцина, потім дугою повертає на південь і вертається на сході до пункта, де сходяться границі себежського і дрисенського повітів. Звідси вертається на захід вдовж границі дрисенського повіта аж до Двинська, потім понад Двиною йде повз місто Двинськ до Ілукета. Тут межа повертає на південь, іде повз Новоалександровськ, лишаючи на схід від себе озеро Дрисвяти, доходить до вершини p. Дісни, іде до Годуцішек, звідти поверта на захід через Свєнцяни, Подбереззє, доходить до р. Вілії, переходить на її лівий берег коло і Кернова і йде покрученою лінією на південний схід, лишаючи на схід від себе Євє, Троки; іде межею віленського та лідського повітів і доходить на сході майже до м. Гроби; звідси круто повертає на захід через Вороново, Бастуни, Дубичі аж до м. Друзгенік над Німаном, по дорозі клином врізуючись в литовську територію в районі м. Ейшішки.
Коло Друзгенік межа переходить в сувалуську ґубернію і йде через м. Концьово до м. Авґустова, звідки поверта просто на південь і йде рівною лінією аж до м. Сураж на р. Нареву, поверта вдовж Нарева на схід, далі вгору повз річку Наревку до
- ↑ Зазначаю по Карському, Бѣлоруссы, І.
