Так склалася литовсько-руська держава, або офіціяльно „Велике князівство литовське, руське і жмудське“, в котрому етноґрафічні литовські землі складали тільки (⅒) частину, а решту складали землі білоруські й українські. Білоруський елємент мав повну культурну перевагу цій державі: білоруська мова стала мовою дипломатичних зносин, мовою письменства, законодавства і взагалі культурного життя. Православна віра, до якої належали всі Білоруси з X-XI. ст., почала здобувати собі адептів серед Литовців, навіть серед членів Княжої сім'ї. Але з кінцем XIV. віку православно-білоруські впливи почали ділити свою Пануючу ролю з польсько-католицькими, спеціяльно від 1386. року, Коли литовський князь Ягайло став польським королем на підставі акту персональної унії і прийняв сам католицтво. Одначе литовське князівство довго зберігало свою суверенність і старалося вибірати собі окремих князів з роду Ягайла. Обидві держави вели свою власну зовнішню політику, зберігали свій внутрішній уклад життя, але польські впливи робились усе дужчими. Боячись, щоб по смерти бездітного Жигимонта Авґуста II. литовські бояре (пани, як їх стали називати) не вибрали окремого князя з иншої династії і щоб не сталося через розриву між Польщею та Литвою, польські верховодячі круги настояли на заключенні нової унії в Люблині 1569. року. На основі цієї унії литовське князівство, не вважаючи на сильну опозицію української аристократії, мусіло уступити Польщі свої українські землі і залишилось в межах тільки литовських та білоруських земель, котрі злучались в один федеративний союз з Польщею, „Велике князівство литовське"; князівство мало своє окреме за-
