р. церковної унії. Боротьба ця, ускладнена моментами соціяльними, поїла кращі сили усіх трьох народів і довела нарешті саму „Річ Посполиту“ до упадку. В другій половині XV. в. завязується боротьба між в. князем литовським і Москвою за білоруські землі. В цю боротьбу втягується на початку XVI. ст. і Польща. Але ця боротьба кінчиться перевагою Польщі, котра остаточно закріпляє за собою Смоленськ в 1634. році. Коротка окупація білоруських земель Московським і українським військом в 1655—56. році повела тільки до народніх рухів в Південній Білорусі, яка тягнула до козацької України та до уступки Смоленська Москві. За Москвою ввесь час залишалася і північно-східна частина білоруських земель (Вітебщина).
На протязі XVII. ст. білоруська аристократія й шляхта майже без останку перейшли на католицтво і спольщилися. Міщанство по містах боронило свою віру і звязану з нею в тих часах народність дуже завзято, орґанізуючись в братства (найважніше було у Вільні), але його економічна сила була зломлена завдяки політичній системі Річи Посполитої, а разом з тим тратить свою силу й національно-реліґійна опозиція. Селянство входило тоді в рахунок при національній боротьбі, але воно вперто держалось своєї прабатьківської віри, і унію серед нього можна було заводити тільки примусом.
В кінці XVII. ст. польські політичні форми життя й польські культурні впливи закріпляються на Білій Руси остаточно; білоруська мова перестає мати характер офіціяльної мови й сходить на становище простонароднього діялєкту. Одиноким за-
