товський Статут“ задержав одначе свою силу аж до 1810. р., коли замість його впроваджено російські закони. Під важкою рукою російського уряду польська культура й польська національна думка досягли на Білорущині найбільшого розвитку. Весь край укрився сіттю польських шкіл, на чолі котрих стояв польський університет у Вільні. Спольщена білоруська шляхта, а почасти навіть міщанство стояли кріпко в обороні польської державности та культури. Зпосеред цієї шляхти вийшов цілий ряд видатних діячів польської справи, з котрих доволі назвати Тадеуша Костюшка та Адама Міцкевича. Вона брала живу участь в повстаннях 1830. і 1863. років. І тільки ці повстання звернули увагу російського уряду на національні відносини на Білорусі. Офіціяльна російська думка стала на тому, що це край „искони русскій" і що треба його „располячить и раскатоличить". Отже після повстання 1830. р. закрито було віленський університет і багато других польських шкіл, обмежено вплив і значіння католицького духовенства в краї, а в 1839. році скасовано церковну унію з її офіціяльно-визнаною ієрархією й примусово повернуто білоруських уніятів на православіє.
Найбільш різні заходи почались після 1863. року за ґенерал-ґубернатора М. Муравйова. Не признаючи ніякої білоруської народности, уряд російський визнавав тільки або ,,православних Русских“, або „Поляков-католиков", i проти останніх звернув усю силу репресій, не дуже розбіраючи, чи вони торкались шляхти й духовенства, чи міщан та селян. Така політика уряду, наносячи серіозні удари польському, або спольщеному елєменту в краї, нічого не давала національним білоруським інтересам: замість
