фронт, котрий проходив по самій сердцевині Білорусі. Гродненщина й частина Мінщини з самим містом Вільною опинились під німецькою окупацією. Вони були дуже знищені при відступі російських армій, які силоміць потягли за собою сотні тисячів „біженців". Уся прифронтова смуга була на широкому просторі знищена і зруйнована. Під німецькою окупацією зате Білоруси дістали змогу провадити свою культурно-національну а почасти й політичну роботу в формах, які були неможливі під російським пануванням. Вже в кінці 1915. року почали засновуватись в краю білоруські школи — низчі і середні. В лютому 1916. р. у Вільні почала виходити часопись „Гоман“, заснований тодіж „Беларускі камітетъ дзеля помачы пацярпевшымъ адъ вайны“ зробився немов національним представництвом білоруським, признаним окупаційною німецькою владою. Слідом за тим заснувався „Беларускі клюб у Вільні“, „Навуковае Таварыство“, „Беларускі вучыцельскі Саюз“, „Цэнтральны Саюз Беларускіх Нацыянальных грамадзкіх Арганізацый" та ин. Вже тоді серед білоруських діячів виринула думка про піднесення постулату повної державної незалежности Білорусі в спілці з Литвою, і в кінці 1915. р. з ініціативи Білорусів засновано було „Конфедерацію Великого Князівства Литовського"; до цієї конфедерації війшли представники народностей: білоруської, литовської, польської та жидівської. Конфедерація випустила свій універсал, де заявляла про потребу відбудови історичного „Великого князівства Литовського“, Білоруси йшли в повній згоді з Литовцями аж до поч. 1917. р., коли Литовці, діставши в Берліні запевнення в ґарантії відбудови Литви, змінити тактику
