в глибині Польщі. Ґазети білоруські закривано; з 153 білоруських шкіл, що істнували під німецькою окупацією (в західній Білорусі), залишилось усього 17...[1]). Польсько-російська війна весною 1920. р. примусила Поляків дати Білорусам деяку пільгу і навіть якийсь час дозволити формування окремого білоруського відділа в складі польської армії. Тимчасом московський большевицький уряд заключив 12. липня 1920. р. мировий договір з Литвою, уступивши їй білоруські повіти Віленщини. Нарешті 12. жовтня 1920. р. по умові в Ризі, совєтська Росія уступила Польщі всю Гродненщину; пинський, новоґрудський і частини мозирського, слуцького і мінського повітів Мінщини і вілейський та дзісненський повіти Віленщини. Все, що лежить на схід від цих земель, залишено за „Білоруською совєтською республікою“. Цей розділ Білорусі викликав велике обурення серед свідомої частини білоруського громадянства. На білоруських землях, що опинились під Польщею, не скрізь установлено однаковий адміністративний режім: політично-національний терор панує в повній мірі, хоч деяка можливість культурно-національної роботи білоруської залишилася, і функціонують білоруські школи, театр, преса, видавництва. На тій частині Білорусі, що залишилась під большевицьким режімом, так само не припиняється культурно-національний рух, хоч він і мусить формально пристосовуватися до тих рамок, які начеркує йому система большевицького панування. Це істновання і навіть розвиток
- ↑ Див.: A. Łuckiewicz, Polska okupacja na Bialorusi. Wilno, 1920 і К. Езовитовъ, Бѣлоруссы и поляки. Ковно, 1919.
