Сторінка:Дмитро Дорошенко. Славянський світ в його минулому й сучасному Т. I (1922).pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

На протязі XVIII. в. польська державність і польська культура взяли таку перевагу на Білій Руси, що в поняттях освічених людей того часу і Білорусь і Литва зробились вже тільки термінами історично-ґеоґрафічними. Невільне культурно-історичне зближення Білорусі з Польщею „витворило з часом новий тип білоруського патріота, що будучи Поляком — любив по свойому польську провінцію, свою батьківщину Білорусь; або будучи Білорусином — любив свою Річ Посполиту Польщу“. В цьому місцевому польсько-білоруському патріотизмі й треба почасти шукати зародків пізніщої білоруської етноґрафії, письменства, і навіть чисто національного білоруського руху, бо до кінця XVIII. ст. всі вищі класи білоруського громадянства спольщилися майже до останку. Пробудження інтересу до місцевої старовини та місцевої білоруської мови повстало серед спольщеної шляхти, під впливом польського національного руху, котрий розпочався під вражінням катастрофи розділів, котрі викреслили з карти Европи давню Річ Посполиту. Втративши незалежність і вперше зазнавши утисків з боку чужої держави, Поляки тепер тільки відчули вагу національної незалежности. Вони почали робити конвульсивні зусилля скинути чуже панування, і в цих зусиллях народився польський національний патріотизм, незнайомий поколінням, деморалізованим анархією конаюої Річи Посполитої. Поруч політичного розвинувся жвавий культурний національний рух, котрий черпав свої сили і натхнення також у визвольних ідеях західної Європи, настроях романтизму, Який запанував усевладно в европейській літературі. Одним з головних осередків цього руху стала Вільна з її польським університетом. Білоруські