На чолі їх треба поставити Священника Івана Григоровича (1792—1852), родом з Могилевщини. Він ще в 1824. році видав один том „Бѣлорусскаго архива древних актовъ"; в 1834. р. видав збірник писаннів архієпископа Юрія Кониського, зредагував 4 томи „Актовь, относящихся къ истории Западной России“, видані археографічною комісією в Петербурзі в 1846—1851. роках; збірав матеріали до словника білоруської мови, з котрого тільки частина була опублікована пізніше (в журналі „Странникъ“ 1861. р.); до тоїж катеґорії дослідувачів Білорущини належать: Павло Шпилевський (1827—1861), що містив по російських журналах 50-х років багато статтей по білоруській етноґрафії й історії; О. Турчинович, автор „Обозрѣнія истории Бѣлорусіи съ древнѣйшихъ временъ" (СПБ., 1857). По російських журналах 40-х років дуже часто друковалися матеріяли її статті по білоруській історії, етноґрафії, мові й письменству, так само як і по провінціяльних, „Губернскихъ Вѣдомостях, та „Памятныхъ книжкахъ“, де працювали місцеві літературні сили (у Вільні, Могилеві, Вітебську. Мінську).
Поруч з писаннями по білоруській етноґрафії й історії та польській та російських мовах вже в перших десятиліттях XIX. віку бачимо спроби літературних творів безпосередно на народній білоруській мові, як відновлення та продовження давньої традиції ще з попередніх століттів. Одним з перших творів цієї нової білоруської літератури була перелицьована „Енеїда“, зложена під впливом „Енеїди“ Котляревського. Автором її вважають Хому Маньковського, совітника у Могилеві, а потім віце-ґубернатора у Вітебську, другі — полковника Вікентія Ровинського (1782—1842), родом з
