Сбілоруська ставить на першому місці серед своїх прозаїків Антона Левицького (псевд. „Ядвигин Ш.“, 1870—1922). Син дрібного шляхтича, він ще у 70-х роках брав участь в білоруському рухові. Вчився в московському університеті і був виключений звідти за участь в студентських розрухах. Тоді вернувся до дому і почав писати білоруською мовою оповідання, нариси, мініятюри. Все те побачило світ аж геть пізніше. В 1909. році вийшло його оповідання „Дзед Завала“, в 1912. році збірник „Бярозка“, в 1914. році збірник „Васількі“. Улюбленою формою писаннів Левицького невеликі оповідання ніби казкового складу, які містять в собі просте або дуже спрощене розвязання якогось практично-життєвого питання. Щирий юмор і жива колоритна мова також є прикметами талану цього письменника. 3 молодших белєтристів визначилися: Сергій Полуян, дуже рано померший (в 1910. р. в Київі); Максим Гарецький (род. 1893), що дебютовав р. 1914 збіркою „Рунь“ — він дав перший в білоруському письменстві зразок соціяльної повісти: „Дзьве душы" (1919); критика білоруська дуже прихильно зустріла цю повість, зазначаючи, що „перший раз розкриває багатство білоруського життя, розкриває духовну велич борців за білоруську національну ідею, про котрих широке громадянство ще так мало знає“[1]): Гарецькому належить і перша „Гісторыя Беларускае Літэратуры“ (Вільня, 1920): Змітрок Бядуля (Самуїл Плавник), родом з жидівської сем'ї ошмянського повіту (род. 1886. p.), автор численних оповідань та поезій, які виявляють назвичайно чулу, ніжну душу, горячий темперамент і багату
- ↑ „Зборнік Наша Ніва“. 1920. Вільно, ст. 11-та.
