В українському письменстві, взагалі небагатому на книжки про життя чужих народів, про національний рух серед них та про їх культурний розвиток, особливо мало книжок та статтів про життя народів славянського світа: окрім кількох популярних брошур та статтів по журналах (здебільшого вже давно перестарілих) немає майже нічого. Ті відомости, які український читальник міг мати про славянство, він змушений був черпати — принаймні так було на Україні наддніпрянській — з джерел російських. А що російська література з обсягу славянознавства й сама не дуже багата і, за вийнятком спеціяльних праць з поля славянської філолоґії й лінґвістики, не може похвалитись скільки-небудь живими й свіжими виданнями про славянське життя для ширшої громади читальників, то й не диво, що славянський світ, славянські літератури і взагалі духове життя славянських народів були дуже мало відомі серед українського громадянства. Додати до цього треба ще й те, що славянські справи в Росії й на Україні зробились за останні десятиліття не дуже популярними серед поступовіщого громадянства через те, що цими справами займались і ніби взяли в монопольну опіку т. зв. „славянофільські круги“, котрі відзначались своїм реакційним напрямком та самий свій інтерес до славянства сполучати
