Сторінка:Дмитро Дорошенко. Славянський світ в його минулому й сучасному Т. I (1922).pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

з дуже вузьким і нетерпимим московським націоналізмом. Підтримуючи далеких славянських родичів і ваблячи їх принадою могучої славянської держави, якою уявлялась царська Росія, ці казенні славянофіли готові були цькувати і душити національний рух серед славянських народів, що вже до Росії належали, як от Українці, Білоруси, Поляки, та й серед самих Славян, якими інтересувались і яким помагали ріжні „Славянські добродійні комітети“ з Росії, ця поміч та опіка ширили здебільшого баламутство й деморалізацію, як, це ми бачимо на прикладі т. зв. москвофільського руху в українській Галичині. Коли взяти все це на увагу, то буде зрозумілим, чому від того „славянофільства“ сахалася у нас усяка чиста свіжа душа.

Тимчасом серед українського громадянства інтерес до славянства, симпатії до споріднених з нами і близьких своєю долею славянських народів мали колись дуже гарну традицію. Ще в першій чверти XIX. віку прокинувся на Україні інтерес до славянського світа і зразу ж прийняв характер далеко симпатичніщий та ідеальніщий, ніж славянофільство Московське, завжди мріяло тільки про те, як то „славянскіе ручьи сольются въ русскомъ морѣ". Перші українські письменники т. зв. харківської школи щиро цікавились та спочували славянському відродженню, перекладали з польської та чеської мови, студіювали славянську історію; перші професори на катедрах славянознавства Росії були саме Українці: О. Бодянський, В. Григорович, Ізм. Срезневський; ідеї славянської взаємности на основах рівности й братерства знайшли собі найкращий вираз в першій українській національно-політичній проґрамі Кирило-Мето-