І сниться хата, в хаті кросна,
І лід роздертий в болотах.
…Весна… Болото розлилось,
І певне батько мій в човні
Гайса… і шле привіт весні
Своїм розчубленим волоссям…
Мабуть, не раз пожалкував,
Що син підручним більш не буде…
Змете не раз сльозу на груди
Його порепана рука.
І скаже, глянувши на воду:
— Ото-б удвох вловили рибки!
А мати дивиться крізь шибку
І жде… і жде синка з походу…
А хто-ж, матусенько моя,
Тепер цівки для тебе суче
Під посвист веретен співучий,
Під тихі шуми у гаях?..
Мабуть, ніхто, матусю мила…
Бо сина вже нема… нема…
І туга біла, як зима,
Спадає на полотна білі…
Скажи: чи й досі ще рука
Твоя нитки тонкі виводить,
