Сторінка:Дмитро Яворницький. Дніпрові пороги (1928).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


Отже, після смерти Потьомкіна 1791 року палац швидко «осиротів» і почав розвалюватися. 1838 року імператор Микола І пожалував його катеринославському дворянству, а року 1839 він «подвергся пожару». Через десять років після того про нього писав сучасник, що його поновили або, краще сказати, перебудували з невеликими одмінами першого плану.

Кінець саду Потьомкіна, тепер парку імені Т. Шевченка, доходить до так званої Архірейської протоки Дніпра, на дні якої з одного боку схована невелика забора. В кінці XVIII в., по скасуванні Запорізької Січі, протоку дано було місцевому архієреєві для лову риби «архірейському столу», через що та протока вкупі з заборою набула назви Архірейської.

Зразу за протокою простягся довгий острів Манастирський, він же Рябининський, Буряківський, Богомоловський. Острів має 1 верству і 65 саж. завдовжки, 125 саж. завширшки, всієї землі 70 дес.

Про цей острів французький інженер Боплан року 1635 писав:

«Манастирський острів круглий, високий, оточений скелями, які підіймаються на 25–30 футів у вишину; тільки один бік його, північний, спадистий; через те острів цей не затопляє вода в повноводдя. Свою назву він собі здобув од манастиря, який був колись на ньому і од якого ж одначе не зосталось жодного сліду. Він міг би бути придатним для життя, якби дозволили його береги. Він повний вужаків та гадюк».

Про гадюк, яких так багато було в часи Боплана на Манастирському острові, також розповідають і місцеві столітні діди, яким не раз доводилось бувати на острові. Раніш, ніж косити на острові траву, кажуть діди, треба було брати добрі ломаки в руки та вибивати там гаддя, а тоді вже братися за коси та косити.

Року 1765 за часи кошового отамана П. І. Калнишевського Манастирський острів взято під особливу охорону через те, що місцеві «обивателі, не страшась істязанія божого, вирубали там не тільки просте, а навіть і родюче дерево — грушу та яблуню, чим зовсім спустошили острів. Того дня писарю та осавулу Кодацької паланки притверждаємо, щоб на тому острові Монастирському надалі дерева не тільки родючого, але й ніякого рублено та спустошаємо не було. Всім обивателям, під строгим істязанням, притвердити і за тим старанно дивитись, щоб вони на ньому не їздили, аби б той острів деревом, найпаче родючим, хоч мало зращеним та умноженим міг бути для загальної наперед користи».

Історик церков Катеринославської єпархії, єпископ Феодосій Макаревський, доводить, що коло цього острова в давні часи спинялись всі Київські князі, які пливли з Києва Дніпром до Царгороду. Острів цей, каже Феодосій, був «перепутьем», головним середоточним пунктом, попутною станцією «при всех путешествиях русских людей по разным целям з севера на юг».

Із християнської Руси часто численні дружини княжі, а ще частіш цілі торговельні каравани ходили на південь Росії та до Костянтинополю по Дніпру та по Чорному морю. В часи плавання свого по Дніпру до Костянтинополю православні руські завжди спинялись для тимчасового відпочинку на перепутті, на святому острові Дніпровому, коло теперішнього Катеринослава. Року 957 побожна та благочестива велика княгиня Київська Ольга, пливучи