Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/100

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

клямка бризнула, дзеленькнув ключ у замку і все замовкло. Збитий, збасманеннй пес важко відсапував, звивався в'юном, зализуючи перебиту лапу, потріпував довгим рудим вухом, з якого капала кров, і од кожного дотику знов скавучав, аж підгаркував. З других дворів збіглося двох-трьох колеґ і, замісць помогти, гарчали й гавкали на бідораку: чи вони, співчуваючи йому, лаяли хазяїна, чи ганили самого пса, що, маючи гострі зуби, піддавсь такій нарузі, чи то підлі, як їхні хазяї-люди, вони глузували з нещасливого, — хто там розбере їхню розмову?

Збитий не огризавсь: він тільки зігнувсь вдвоє, трусився усим тілом і зтиха скавучав.

Погавкали собаки і розійшлись кожен до свого діла: сьому треба бігти навперейми фурманові, той накинув оком жида-тандитника, того кличе куховарка.

Спорожніла вулиця, ростала остання луна, лиш телеграфні стовпи гудуть та тихо скавучить собака.

Минуло кілька годин.

Біла брама була зачинена. У подвійних вікнах одбилося тільки сіре олив'яне небо, за брамою не чутно було ані згуку. Пес вже зализав свої рани, забув свої болі, спітніла шерсть на йому вже висохла і вляглася. Тепер вже холод та голод діймали його, але він не кидавсь шукати притулку або поживи, він усе стояв і очей не зводив з білої брами та залізної клямки. Часами насторочував вуха і, виляючи хвостом, починав вищати ласкаво і ніжно, але через хвилинку спускав хвоста, а жалібні очі даремне вдивлялися в замкнену браму. Зовсім звечоріло. З темного неба сіявся морок разом з дощиком, вулиця втопала в темряві і тихому шемранню дощу. Біла брама ледве одрізнялася од будинка сірою плямою, а пес все стояв, втопивши в неї свої наболілі од чекання очі. З далекого кінця вулиці замиготіли