Новітній цісарь тільки що вернувсь з походу в Рим. На орлиних крилах побіди пролинув він із краю в край, соняшним сяйвом осяяв його талан, золотою рікою пливло за ним багацтво, голосна слава гойдала на своїх широких хвилях його ймення. Серця земляків тремтіли переповнені ущерть гордістю і щастям, займались згагою побачити скоріше великого героя.
А він, той „необсяжний, незрівняний, недоступний“, як тільки вздрів той каламутний Тибр і ті-ж старі мури і римських сім горбів, як тільки вчув, як скрізь назустріч залунала рідна мова, якою юрби нещисленії його вітали радо, мішаючи слова хвали з словами глуму, жартів, маски, він враз себе почув таким маленьким, дитиною сих рідних мурів, кревняком усіх сих юрб народу. І зараз він згадав усю свою родину, друзяків, сусідів і повелів своїм маґнатам, щоб, поки він спочине з подорожі, широко для всіх їх браму одчинити і записати всіх, хто прийде привітатись, і записати, хто і як доводяться йому.
Заметушилися двірська челядь, кайданами брязчать раби, дзвенить коштовний посудок, реве жертовна худоба, шелестять-плетуться нещисленні вінки і праця куховарська гремить на все подвір'я — бенкет великий готується в царських палатах.
Все прибране, все скінчене, окличники оббігали ввесь Рим, гукаючи запросини цісарські. Роззявилась мідяна брама, заграла-засурмила військова музика, за-
