Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

маяли клейноди військові. Народня юрба розступилась і в святковому вбранні, в вінках на головах виходять царські кревняки, сусіди, друзі і всякі хвалії.

Один по одному ідуть сі гості у гору по сходах білих мармурових, вступають в вестибюль, де за столом довженним, закиданим дарами, сидить почесна зграя прибічників цісарських. Перед столом великий кошик, повний дощечок вощаних та згортків папірових. Коло його зігнувся скріба, готовий до писання.

Ось вийшла в довгому убранні старенька удовиця. І зараз два найстарші дуки взяли її по-під руки і вивели у гору по сходах мармурових. То мати цісаря була. З великою повагою її спитали і записали повне ймення її і ймення батька і діда і прадіда, весь рід її, і подали таблицю, де списані були усі дари, що призначив їй син. І повели по-під руки в другі двері.

Другим вийшов сокіл-парубок, то був цісарський брат, і його стрінули з повагою, звели по сходах вгору і спитали: „хто ти єси, юначе?" і записали його ймення і батькове і прозвище, і славне призвіще, що брат його здобув однині. Дали йому до рук таблицю і двоє найкращих вояків взяли його за руки і провели у другі двері.

Дві жінки, дві красуні, попережаючи одна одну, до сходів наближались. Одна препишна молодиця,   дитиною в руках, попередила, і, одпихаючи рукою другу, промовила у голос: „я — сестра! я — рідна сестра“!

І сю з повагою звели і записали, і їй дали таблицю, що мала одібрать по ній дари.

А молода красуня, ображена, стояла гордо непорушно, і чорні очі блискавиць пашили гнівом і біле обличчя, мов у Юнони, сяло гнівною красою.

— Ти хто єси?

Мовчала гнівно, лиш палила поглядом питавших.