І сплинула ся хвиля і друга наступає: немов бурун морський, немов грозова хмара, — то римська хвиля.
Шокується, іде незломне військо, блищать і мають військові клейноди, зелений лавр шумить по версі — крівава течія по низу біжить і заливає цілий світ. На півночі, в лісах дрімучих, у скелях, у снігах новая сила наростає і ось — навперейми римлянам вже сунеться на південь.
Во-ім'я предків і богів, во-ім'я сили і слави ідуть вони, уквітчані вінками з листя дубів своїх свячених.
Чи переможе дуб півночі, чи зграбний лавр південний?..
Тимчасом терен а Іудеї розпростав нагінці колючі тай повив чимало праведних голів геройських нечуваним вінком — вінком страждання. Пожовкли лаври, хміль та виноград зів'яли, згорнула листячко маслина, не сміють рожі розцвітати, замовк і дуб — не шелестить терном повитий.
І кров уже не тільки під ногами, — вже вона червоною росою скропляє і чоло.
А терен все росте! з ним поруч і шипшина, полинь гіркий і таволга червона, дурман — отрута, кропива жалка і тоя гробовая.
І ті рослини посіли все, і з їх тяжкі вінки, — тяжкі вінки неслави та поволі! Проріс колючий терен і в той тихий вільний край, де попереду заплітали купальськії вінки веселі.
Уплівся терен, посів зелену руту — м'яту, червоний мак та пишную калину.
Найкращі голови синів та дочок того краю од того часу заквітчали замісць троянд та конвалій — шипшиною та терном.
І глухне, меркне все…
Бо-ж не все!
