Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/119

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Низенько при землі, не розлучаючися з нею, стелився нищечком барвінок невмірущий. — Лютують бурі над землею, дуби тріщать, — барвінок тулиться щільниш до Матері-Землі. Ось лютий суховій із східніх нетрів примчавсь — і сосна огрядна пожовкла, обсипалася срібная маслина, — барвінок глибше корінці пускає і п'є живущу силу.

Од лютого морозу лаври зблякли, — барвінок з-під снігів зеленими гілками потішає, що не навіки — віковічні негода та зима.

Дощі, вітри, і спека і морози — усе пройшло над ним, а він все зеленіє, закиданий і пилом, і сміттям, затоптаний ногами, випростує він гілля та, знаменуючи надію, сплітається в вінок для тих, чия одвіку неславетна, непоказная доля гнітить всяк час к землі і не дає угору знятись, про те не може і прибити в щент живої сили, не вмалити душі, великої в терпінні, поезії нев'янучого цвіту не може заглушити бур'яном щоденного життя. Не диво, що рослину сю у нас обрали жінки собі як прапор.

А та, чиє жіноче серце уміло пізнавати, про що шепоче листя, що горить в краплинах ранньої роси, чим дихає вітрець з гаїв та нив трудових — давно з самих джерел жіноцької душі бере живущу та сцілющу воду і скроплючи нею, плете собі вінок зелений — без пахощів лаврових, без блиску золотих вінців та срібних, зате-ж без колючок і без отрути.

Живий, зелений з барвінку невмірущого вінок. Вінки… кругом вінки… а під вінками кров і сльози…

— Під сим нема: не кривдою здобутий, хай легко ляже він на те ясне чоло, що щирістю його у долі заробило і з давніх літ його лиш пильнувало, а не тяжких славетних тих вінків!