Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/128

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Бризнуло море, дихнуло, шепнуло — очі дівочі розкрились — горять, серце з грудей наче вирватись хоче, рученьки мліють-тремтять. Слухають вуха без страху ті речі, речі палкі, що смутили колись, радо вуста поцілунків шукають, руки з руками в обіймах сплелись. Море звінчало закохану пару, море не жалує пишного дару: щиро їм щастя дало. Бризки-ж ті, бризки морські чарівнії всі в самоцвіт одлило.

Ті самоцвіти тверді та прозорі може пробити лиш ревнеє горе грядом невпинних сльозин. Дай же їм, доленько, вік не зазнати, як то і щастя каміння довбати вміють струмочки текучих сльозин.