Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

стіни розсипались, всохли сади, Алма, повновода колись-то, ледве дзюрчить по каміннях. Вигибли всі до душі колишні мешканці і їх вороги; почорнілі гробки простяглись по степу, а глибокий колодязь все так-же мовчав і все так-же в його глибині ключ невидимий дзюрчав.

Настала і друга година. Забутеє місто знову ожило, построїлись слободи вбогі, татарські дівчата порослую стежку уп'ять протоптали, по воду йдучи. І не втерпів глибокий колодязь: схотілось йому розказати гостям своїм любим про давню билицю; і тільки колодязь німий се подумав — чотирі тоненькі тополі виросли й стали круг його, шумлять і шепочуть, вітають і сонечко в небі, і море далеке і любих гостей, гостей молодих, розказують дивню билицю, і слухає мовчки глибокий колодязь, а море то плаче, то б'ється, лютує, що берег крутий не пускає його пригорнутись до любих журливих тополь.