Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

а в свято гуляли, щей бучно гуляли, дарма, що і ворог, не дуже далеко причаївшись, хижо на їх зазирав. Настало їдної хорошої днини великеє свято: токи й садки спорожнились, замовкли, по улицях люди товчуться, у храмові натовп народу, дим кучерявий пахнючий хвилює, падають жертви криваві під гострим ножем, і хлопці вродливі співають. Дівчата, мов квіти на грядці, сяють убранням святковим; як вітер квітки захитає, шепчеться листя зелене; як хлопці споглянуть на красних, шепчуться ті веселенько. Один лиш мовчить, не співає, молитись не сміє, бо знає, що Бог не послуха молитви його; стоїть він похнюпивсь, дівчачії чари минають, не ваблють його. Скінчилась одправа на ігрищах повно народу. Хороше спокійнеє море ще краще, як хвилями встане; хороші вродливі дівчата ще кращі, коли заспівають, сплетуться в веселий танок. Немає-ж рясніщої квітки над тую червону троянду, немає найкращої дівки над тую березу, що онде в танку подружок молодих має прозорим серпанком, звивається наче метелик, — так серце юнацьке рішило, і очі слух'яні спинились на любці.

Під явором синім стоїть нерухомий, нічого не бачить, нічого не чує, що робиться округ його, — він здаллю одну її бачить, одну її тільки і чує. А вірний товариш давно вже вмовляє його піти погуляти: з луків тугих постріляти, на конях баских поганятись, в борінні поміряти силу, — нічого не чує закоханий хлопець. Ось в холодочку зібралися сиві діди і милуються дітьми своїми і тиху розмову ведуть проміж себе. „А що, люди добрі, чи й нині в таке превеликеє свято нам ставити чати? Чи може наш Бог милосердний для свята свого початує за нас і нас охоронить од злих ворогів? Гріх бо в таке превеликеє свято у вільних людей, наче в рабів, однімати спочинок і праведний сон“. Довго