на зміну; ще раз помолилися Богу, благословили вибранця і всі розійшлися спокійно. Один між всіма неспокійний знайшовся: давно він чекав сього свята, щоб сповнити давні заміри, що потай од всіх він кохав у нечистому серці. Влучний стрілець сподівався, що верх його буде, але не по його зробилось: стрілка, слухняная досі, ізрадила ниньки, доля спріяла товаришу його, і ось він, сердитий і темний, ходе та думає давнюю думу.
Літ із двадцяток тому проминуло — на березі моря в розбитому судні рибалка знайшов невеличкого хлопця, за рідну дитину узяв, назвав його „Найдою“, щиро глядів-годував, навчав говорити по своєму; тільки недовго нажився, а Найда остався в громадських руках. Не дурно мовляли старі: два роти в сироти: одним ротом їсть, другим і бреше і лає. І правда, не вийшло пуття з сиротини: не знав хлопець рідної неньки та батька, щоб правди, добра його вчили, хати ж чужі навчили хитрощам тільки та злости. І змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі, і ласки ніхто не забачив в искрявих смішливих очах. Не раз і не два вже сі очі займались недобрим вогнем, як часом хто з хлопців, хазяйських синів, його у чому переборе, і тільки втішався він хижо, коли хто переборотий милости просить у його. Та з хлопцями добре змагатись, а що ти подієш дідам, що „Найдою“ його прозвали і инче як „Найда“ не хочуть і звати, і честь йому завше, як найді. Роками складалась, росла йому злоба у серці, неначе гадюка в дуплі, та тільки не знала, — з якого б то боку дошкулить своїм ворогам. Злість має гострі вуха і очі, зараз впізнала, де можна знайти підмогу: ворог давнішній, що досі не мав собі певної сили, щоб просто напасти, почав хитрувати: послав шпигуна роздивитись по людях, хтоб то знайшовся охочий продати свій край. Неначе голодна собака блукав поміж людом
