Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шпигун, аж поки на „Найду“ наскочив. Заграли неситі очі у Найди, і хпопець невдячний згодився продати тих самих, що стали за батька, за матір; слушного часу дожидався, щоб гасло подати. Ось вже і день той настав, так другому варта досталась.

І просить все Найда та й просить сумного коханця, щоб взяв і його він з собою, що вдвох безпечніше, а сам аж палає, що давнюю помсту він сповнить сьогодні, що пишна здобич в руках його буде.

Тепла та тиха хмарна спустилася нічка на землю, покрила і гори, і море крилом оксамитним. Між морем і небом на розі високім сидять вартові: один невеселий, смутний, другий такий балакучий, — укупі чатують. Один крадькома поглядає в долину, де світло мигоче у вікнах, де дівчина люба не спить ще, а другий чогось неспокійно вдивляється в море.

— Ой, — каже один вартівник: — ти журишся, брате, я знаю, що тая красуня даремне сю ніч виглядає тебе, і справді, що шкода! іди-ж, кажу, брате, до неї, а я початую за тебе: на мене ніхто не чекає, мене ніхто не кохає.

Зірвався на ноги сумний вартовий, а далі став та й роздумавсь: „Ні, каже, брате! Спасибі за ласку, за щиреє серце! Але не прийму я послуги твоєї: повинен стоять я, коли всі святкують — така моя доля! А за що-ж тебе я покину оттут одного? І то вже спасибі тобі, що з усіх друзяків ти один не покинув, прийшов розважити мене! 

Даремне вмовляв його Найда: „Ні, каже, тут я зостанусь“.

„Ну як мені здихатись дурня сього? — Найда міркує: — Бороться з ним небезпешно, іти до коханки не хоче, сказать йому правди не можна, — ото морока!“.

— Лягай, брате, спати, а я початую за тебе, ля-