Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ли на тих кораблях; нічого не брав чужоземець, лиш трошки харчів на прожиток та дрова, та смолу, щоб ними вогнище живити. І скоро дізналися всі про діда чудного, прозвали його „морським буслом“, дізнали й про його дитину, котру, мов русалку, хвилі морські колихали пестили, котру й каміння німе, і ревуча буря жаліли, втішали. І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська, як кушір кучерявії коси вкривали її по коліна, а очі блакитні світились, як море у ранішній час, а зуби блищали, мов перла з під вуст коралевих. Нічого вона не боялась: ні бурі, ні грому, ні грізної хвилі, бо море було їй як рідне. І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі, як часом траплялось когось рятувати, і тільки до кого торкнеться вона, — того не займає розлючене море.

От раз накупавшись уволю, дівчина тихо заснула на теплім пісочку (а море тоді щось мовчало-дрімало), і спить вона й чує, — щось то шепоче; а то між каміння забралося троє; птиця-бабич торбоноса, свинка морська, та рибонька золоти пера. Рибонька й каже: „Винесу я з глибині перлів, коралів, ясних самоцвітів за те, що вона рятувала мене: лежала я бідна на банці — хвилі сердиті закинули дуже далеко, пекло мене сонце, посмажило зябра, крутивсь надо мною мартин білоперий та хижий, і з ним моя смерть наближалась. Ся ж добра дитина взяла мене в руки, всміхнулась привітно і тихо пустила у море, — й я знов ожила.

Я її вивчу так плавать, пірнати, водити веселих танків, таких ій чудових казок розкажу, — промовила свинка морська,— за те, що вона, моя добра, годує мене, ділиться щиро зо мною харчами, не раз би вже й здохла, як би не вона.

— А я ій — озвалась задумана птиця-бабич: я ій скажу новину, та таку, якої ніхто ще не знає. Була я