Сторінка:Дніпрова Чайка. Твори. Кн. 1 (1919).pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

i скеля тоді оживає: ворушиться сивий бур'ян на чолі і, ввесь тремтючи, одхиляється камінь од скелі, звисає над морем; той камінь, — поглянь — вже не камінь: то дід вельми древній, у темній одежі, а лисина ясно блищить у місяшнім сяйві, сива, густа борода по коліна, в руці його молот, різець та ще циркуль, другою-ж манить із моря до себе своїх прехороших гостей. I підходють усі по черзі: то дівчина жвава, то пишная жінка, то хлопець стрункий, то велетень гордий з обличчям царським, то дитятко маленьке; підходють до діда і жалібно молють — благають об чімсь. Діл оглядає їх пильно, — і кожну ту постать скалічено тяжко: в тієї руки, у тієї ноги, голови або часом і тіла нема з половини. Побачить се дід, — застогне хрипливо і пхне її в море; вода заголосить і, в море упавши, розсиплеться вщент камінцями: то збірає докупи, то лічить, то знов розкидає, то тяжко зітхає. А тільки зоря світова засяє на сході, — старий поспішає на скелю, оглянеться сумно кругом і тільки побачить в руїнах свій город, — застогне і каменем тяжко впаде, а душа його тихо марою полине по древніх убогих руїнах.

Давно колись, дуже давно, як руїна ося прозивалася ще Херсонесом славетним, коли ще гойдалися густо при березі грецьки галєри, а берег мов та комашня кипів — гомонів од народу, гора ж красувалась храмами, садками, хатами, — дід сей ще не блукав понад морем журливо, не хвилі морськії вітали його, вітали, вславляли його хвилі народу свого і чужого. Великий мистець був Менандр: що змалку ласкаві боги наділили його хистом величним: під його руками каміння німе оживало і мармур неначе аж дихав, і мідь ворушилась, слонова кість і дерево всяке, і глина — усе воскресало у постатях дивних. Слава Менандра далеко сягала: з'їздилися гості далеких країв, і з Греції на-