Високо в горах, в скелях крижаних він уродився, струмок говіркий.
Сміливо рився в брилах синястих криги одвічної, повних задуми.
Весело бризкав, кроплячи камінь, з́-поміж каміння хвилям назустріч враз нарождались гірськії квітки.
Жалібно плакав перед щовбами, просячи волі, шляху здобував.
Бився шалено, рився завзято під неприступні лихі вороги.
Грізно зато-ж після сього шуміли хвилі ярливі, зміцнені снігом, зносячи бистро всі перепони, що обісмілились стати пред ним.
Дивний красою, в гніві нестримний, порухом гордим кидався з кручі і розсипавсь водоспадом рясним.
В смак наспівавшись, натішившись грою, в кучерях піни він спочивав і, заспокоєний, тихо котився, вільний, та дужий, радісно-жвавий, певний в собі.
Біг, не спиняючись, радий дізнатись, чи не лежить де крижина зелена, чи не дрімає в печері де сніг.
В'їдливо будить, захоплює владно й, набравшися сили, далі біжить.
Стріне, що озеро тихо дрімає в рямці зеленій рясних берегів, кинеться, вип'є, захопить з собою й котиться далі, шукає нових.
Рине назустріч чи в бік утікає инший струмочок — підхопить його: марне змагання! шепче… говорить… гримає грізно: „разом ходім!“
