кінцях, знай — сотає вітер, що міцна основа плутає й чіпляє зорі по дорозі.
І забули гадку, що пора почати напис чудодійний щиро гаптувати.
Глянули круг себе: ні ниток, ні голки, й жадного начиння — як рятунку дати?
— Байдуже! — сказала: — не журись, коханий! Ми з тобою, серце, й без того щасливі!
Палко пригорнула, солодко цілує… і забув коханець, все забув на світі!..
Охнув грім сердитий, росколовши небо, блискавка огненим враз мечем махнула.
Спопеліла, зникла, роспливлася димом молодая пара і не знать де ділась.
Розсотався килим, падає шматками, ніжним павутинням носиться по світу, грає, мов веселка, міниться, зникає.
А внизу даремно темний люд чекає, чи поверне з раю майстер молоденький? чи знесе одраду в темнії провалля? чи підійме вгору тих, хто дав для його коштовне поткання, пряжу з свого серця?…
