і доварював чабанську кашу.
Пахли млосно гречки і бадилля,
малювались на обрії башти.
Розкарячено тіпали просо.
Степ дзвонив, хлюпав і хлопав.
Клали коси хвилясті покоси.
Мов кавелики, — сірі копи.
— Не косити, Гаврило, тобі,
Не зітхати тобі на опару.
Кинув косу носату на бік,
зачепив оком за хмару.
Закортіло почуть паровоз,
скреготіння рябих вагонів.
Сірий кудла хакав під возом,
думку кинув блукати за гони.
Застрявала в печиння коса.
В роті сухо – посипано дертю.
І кривавило пальці кресало,
застрявала думка у серце.
Малювався будинок ВУЦВиКа.
Пропозиція! Проти? Немає!
Город гупа, глузує і гика,
і регочуть, скрегочуть трамваї.
За Тихим Дунаєм.
З серпів роса червона капа.
і гук, і гомін вкрив степи.
Серпи кричали — хочем пить!
й пили серпи із жили ката.
