А потім падали серпи.
А на серпи, немов снопи
женці замучені на землю.
І їх приколювали в спину:
сумні метелики в музей.
І на полях з квилінням сум.
Плуги ржавіють. Зерно тліє.
На ниву ясну, ниву спілу
Ніхто не винесе косу.
В полях квилить, кигиче сум.
Ніхто не винесе косу
пахучий липень в межі спілі.
І смокче пес хрящі і жили.
Й гуде скорботно жовтий дріт:
Жили, жили — і жереб стрів
і головами наложили.
Гуде тривожно жовтий дріт:
— смерть прийняли плугатирі,
бо вийшли в бій самі, самі…
й лежать жоржинами німі…
Не йдіть, не йдіть, плугатирі,
самі на бій, — регоче дріт.
Регоче дріт — плугатирі,
поганий жереб вас зустрів,
бо не було пролетарів,
поганий жереб вас зустрів,
плугатирі, плугатирі,
вже сніг збирається вгорі
й засипле вас, плугатирі…
