Нас гонять. Гнали. Колють стерні.
Конаєм в мурах, криміналах.
Нехай живе наш Плуг — Inter
Хай буде Плуг — Nationale.
Хай місто — серце. Села — жили.
Од серця хай — залізо й нафта,
а в кораблях до серця жито
без мита йде на парусах.
Виллєм чорний, гарячий казан,
рашпіль вигострить зоряне місто.
А минуле — в горбах і сльозах —
Геть покиньмо, обгризену кістку.
І глаголав Гаврило: 3 чавуну
для України вилити душу.
Казку хімика кинемо в ґрунт
асфальт на зелені калюжі.
А потім разом: Колють стерні.
Конаєм в мурах, криміналах.
Нехай живе наш Плуг — Inter,
Хай буде Плуг — Nationale…
найчорнішого брата забойщика.
Обняли шахтарі плугарів,
сивий просяник блідого бондаря.
А тисяча легенів:
— Хай робітник нам буде регент.
Поклялись завести многопілля.
А він — припинити робити серпи
Тільки — трактори, трактори, трактори!
годі раком!
І сміялись усі. Сміялись і плакали.
П’ять діб на всіх акцентах балакали…
